У Вінниці вже вдруге пройшов шаховий турнір на честь батьків відомого вінницького гросмейстера Сергія Федорчука, які на жаль, рано пішли з життя. Ініціаторами проведення цього турніру стали діти померлих, Сергій і Оксана Федорчуки, разом зі своїми близькими родичами.
Перший Меморіал відбувся в Піщанці, рідному місті Тетяни Федорчук, але цього року організатори вирішили перенести турнір до обласного центру. Змагання зібрало більше 100 шахістів різних вікових категорій та рівнів майстерності. Запекла боротьба розгорнулася на всіх шахівницях, адже жоден з учасників не хотів втрачати жодного очка.
З самого початку лідируючу позицію зайняв міжнародний майстер Володимир Вусатюк і впевнено утримував її до кінця турніру. Автор цих рядків, незважаючи на рівну кількість набраних очок, поступився перемогою Вусатюку за додатковими показниками. За бронзову медаль точилася запекла боротьба, яку виграв молодий кандидат у майстри спорту Владислав Пюро. 4 місце- Олександр Дегтяр, 5-Артур Роєнко.
Вінницька молодь також показала чудові результати: Максим Валов посів 6 місце, Павло Паславський – 7, Павло Кузнєцов – 8, 9-Семен Платовський, 11-Даніїл Шигін, 12-Олександр Штрикун, тощо. Призові місця здобули ще багато учасників, яких ми щиро вітаємо!
Переможець турніру, Володимир Вусатюк, поділився своїми враженнями: “Я дуже радий перемозі в цьому престижному турнірі. Великі відкриті турніри завжди приємно вигравати, адже серед сотні учасників переможець лише один. Крім того, я був знайомий з батьком Анатолієм і мав можливість зіграти кілька партій з Сергієм Федорчуком, першим гросмейстером Вінниччини. Звичайно, я програв йому, але завжди надихався його грою і вважаю, що Сергій є справжнім гордістю нашого міста і всієї України”.”Директор МДЮСШ №6 Микола Боднар згадує: “Анатолій Васильович, батько Сергія, віддавав усі сили, щоб син став великим шахістом. Пам’ятаю, як він часто затримувався після роботи, заходив у нашу шахову школу, де ми з Сергієм тренувалися. І міг годинами чекати, доки закінчиться тренування, а потім вони разом йшли додому вже пізно ввечері. Це свідчить про неймовірну відданість батька своїй дитині та шахам.
Цікаво, що в молодості сам Анатолій Васильович займався боксом і досяг певних успіхів. Можливо, він хотів, щоб Сергій продовжив спортивну династію, але в іншому виді спорту. Однак, чому саме шахи стали фатальною пристрастю Сергія, залишається загадкою. Можливо, в маленькому Сергію Анатолій Васильович побачив особливий талант до стратегічного мислення, який він хотів розвинути”.
Окрема подяка Збройним Силам України, завдяки яким стало можливим проведення такого масштабного шахового заходу!
